Олександр Сахаров вже понад вісім років служить у рятувальній службі Одеси. Це його історія — про складні вибори, безцінний досвід і непохитну віру у своє призначення.
Історію рятувальника опублікували на сторінці ДСНС в Одеській області.
На шлях рятувальника Олександр став за порадою друга, який вже служив у підрозділі. Він бачив складнощі роботи вогнеборців і мріяв стати одним з них.

Холоднокровність

Олександр згадує моменти, які сформували його як спеціаліста. Одним із найскладніших епізодів стала пожежа в коледжі в центрі міста. «Крики дітей, відчай батьків, загибель колеги-рятувальника… Я пам’ятаю, як адреналін зашкалював. Було страшно, але я змусив себе працювати далі. Ліквідація тривала до пізнього вечора. Повернувшись у частину, я знову і знову переживав той день. Тоді мені сказали, що в нашій професії треба зберігати спокій. Ми часто стикаємось із людським горем, тому емоції не повинні брати верх. Це був безцінний досвід, і я дослухався до порад старших колег», – ділиться рятувальник.

Перше врятоване життя

Справжнє усвідомлення, що рятувальник — це його покликання, прийшло під час ліквідації великої пожежі в готелі: «Вогонь охопив три поверхи, люди в паніці просили допомоги. Температура всередині була настільки високою, що каска на голові лопнула. Ми швидко локалізували займання, і я побачив чоловіка, який застряг між обшивкою та стіною. На рахунку була кожна секунда. Ми витягли його і передали медикам. Ця подія залишилася в моїй пам’яті. Відчуття, що ми врятували людину, гріло мене зсередини. Це була перша людина, яку я врятував особисто. Тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє покликання». Слова вдячності від врятованих людей, додає він, є найкращою мотивацією.

На службі під час війни

24 лютого 2022 року Олександр був у відпустці, але, дізнавшись про початок війни, відразу вийшов на чергування. «Я зрозумів, що це не час для відпочинку. Ми не знали, з якими викликами зіткнемося, але я був певен – потрібно залишатися зосередженим, не піддаватися емоціям. Під час війни було багато викликів, пов’язаних із атакою ворога. Найболючіше — усвідомлення, що людські життя під загрозою. Але щоразу я сподіваюсь, що це лише тривожні думки», — усміхається рятувальник.
Свою родину — дружину та сина — він намагається захистити від жахів війни, тому вдома рідко говорить про труднощі. «Спокій я знаходжу в обіймах дружини та сина», — розповідає наш герой.